Нерідко учасники товариства з обмеженою відповідальністю «б’ють горщики», що в подальшому призводить до різних судових процесів, у тому числі, щодо визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства.

Чинне законодавства відносить такий вид спорів до корпоративних та визначило підсудність таких справ господарським судам України.

Так, відповідно до п. 4. ч. 1. ст. 12 ГПК господарському суду підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов’язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

Аналіз наведеного припису процесуального закону дає підстави робити висновок, що суб’єктами звернення до суду можуть бути:

•  діючі учасники товариств;
•  учасники товариств, що вибули.

Із оскарженням діючими учасниками товариств рішень загальних зборів проблемних питань не виникає. Складнішою є ситуація, коли рішення загальних зборів оскаржує до суду учасник, що вибув. Адже, виникає логічне запитання, які саме рішення має право оскаржувати такий учасник.

Вирішуючи дану процесуальну колізію, Верховний суд України у п. 19 Постанови Пленуму від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» закріпив, що «право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його  акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.»

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016  № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» роз’яснено, що  за змістом положень пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, статті 167 ГК України, статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" сторонами у корпоративному спорі є:

1) юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), у тому числі учасник, який вибув;

2) учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи.

Учасник, який вибув зі складу юридичної особи, може бути стороною корпоративного спору щодо визначення та стягнення належної йому до сплати вартості частки майна юридичної особи, про визнання недійсними рішень про виключення його зі складу юридичної особи, а також про визнання недійсними інших рішень юридичної особи, якщо ці рішення прийняті в період до виходу (виключення) учасника, а відповідні вимоги обґрунтовуються порушенням його корпоративних прав на момент прийняття такого рішення.

Пунктом 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016  № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» «до корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними або господарськими судами залежно від суб'єктного складу сторін, спори про визнання недійсними рішень органів управління юридичної особи за позовом особи, яка не є учасником (акціонером, членом, засновником), у тому числі таким, що вибув, у разі оспорювання рішень органів управління юридичної особи, прийнятих після його вибуття».

Отже, учасник товариства немає права на звернення до господарського суду із позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, які прийняті після його вибуття із учасників Товариства.

Вважаємо, у випадку звернення до господарського суду учасником товариства, що вибув із позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, прийнятого після вибуття такого учасника, господарські суди вправі на підставі ст. 62 Господарського процесуального кодексу України відмовляти у прийнятті позовної заяви з тієї підстави, що заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Проте, на практиці суди часто поверхнево підходять до аналізу позовної заяви та відкривають провадження, залишаючи поза увагою наведені вище приписи правового регулювання.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз’яснено, що «припинення провадження у справі – це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

У такому випадку вважаємо, після того, як буде встановлено, що справа непідвідомча господарському суду (стаття 12 ГПК), провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК.