В продовження тематики корпоративних спорів слід сказати, що одним із спірних моментів є дата виходу учасника із Товариства. Вважаємо, що встановлення точної дати виходу учасника є необхідним юридичним фактом для правильного вирішення господарського спору.
Приписами ст. 148 Цивільного кодексу України передбачено, що «учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню».
Встановлення законодавцем строку у «не пізніше ніж за три місяці до виходу» породжує певні колізії.
Так, пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» також наголошено, що «моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку».
Проте, видається сумнівним пов'язувати момент виходу учасника товариства із процедурними обставинами: подання відповідної заяви посадові особі товариства чи вручення такої заяви органам зв’язку.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» у п. 4.14. роз’яснено, що «під час розгляду спорів про стягнення вартості частини майна ТОВ та розміру частини прибутку господарські суди повинні мати на увазі, що вартість майна та розмір частини прибутку товариства, що належать до виплати учаснику, який вийшов, обчислюються на дату волевиявлення учасника вийти з товариства».
Отже, наведені приклади вказують на певні розбіжності при вирішенні корпоративних спорів.
Під час розгляду корпоративних спорів насамперед необхідно встановити наступні дати:
- дата волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто дата нотаріального посвідчення заяви учасника про вихід із товариства;
- дата подання заяви (або безпосередньо посадовій особі чи іншому уповноваженому органу товариства або вручення заяви органам зв’язку);
- дата виходу учасника із товариства, визначена ним у відповідній заяві, яка не може бути ранішою ніж три місяці до очікуваної дати виходу;
- якщо дата виходу не визначена учасником у самій заяві (такі випадки трапляються на практиці), вважаємо за правильне обраховувати тримісячний строк з дати нотаріального посвідчення заяви учасником, що вибув.
При цьому, встановлення дат, наведених у пунктах 1, 2 переліку мають виключно процедурне значення.
Встановлення дати (моменту) виходу є тим юридичним фактом, який породжує правові наслідки, пов’язані із припиненням корпоративних відносин «учасник-товариство», та є важливим для вчинення юридичних дій, які нерозривно пов’язані із виходом учасника (проведення загальних зборів, визначення строку для виплати учаснику вартості майна та розміру частини прибутку товариства тощо).
Видається правильним на законодавчому рівні закріпити обов’язковим елементом заяви учасника про вихід визначення конкретної дати самим учасником.
